Царська дочка красою своєю була подібна до місяця і зачаровувала всіх, хто удостоювався хоч раз подивитись на неї. Якось якийсь дервіш, збираючись підкріпитися, підніс було до рота шматок хліба, як раптом побачив її і завмер у здивування. Пальці його самі розтиснулися, і хліб упав на землю. Проходячи повз, царівна посміхнулася дервішу. Захоплення кинуло його тіло в трепет, хліб залишився лежати в пилюці, а сам він ледве не зомлів. У цьому екстатичному стан дервіш пробув сім років. Домом його стала вулиця, сусідами — бродячі собаки. Божевільний дервіш набрид царівні, і її охоронці вирішили його вбити. Тоді вона викликала його до себе та й сказала йому:
— Жодний союз між нами неможливий. Ти маєш негайно піти з міста, бо мої слуги хочуть тебе вбити.
Нещасний закоханий відповів їй так:
— Відколи я побачив тебе, життя не має для мене жодної ціни. Вони проллють безневинну кров. Але перш, ніж я помру, заклинаю тебе, виконай моє єдине бажання, бо ти причина моєї загибелі. Скажи, чому ти тоді посміхнулася мені?
- Дурень! — сказала царівна.— Коли я побачила, яким посміховиськом ти себе виставив, я посміхнулася зі жалості — і тільки.
І, сказавши так, царівна зникла.

Примітка Ідріс Шаха.
У своєму творі «Пташина рада» Аттар говорить про неправильне тлумачення людиною суб'єктивних емоцій, які живлять його віру в те, що переживається їм певний досвід («усмішка царівни») є особливим даром йому («любов»), за допомогою якого вони можуть щось придбати, тоді як насправді цей досвід може бути чимось зовсім іншим («жалість»). Так як такий вигляд літератури використовує власні прийоми, багато хто становив собі невірне уявлення про суфійську класику, вважаючи, що вона не має жодного відношення до опису психологічних станів.

Ідріс Шах. Історії дервішів. Переклад на російську мову В. Максимова