Одного разу Хизр, учитель Мойсея, звернувся до людства із застереженням.
- Настане такий день,- сказав він,- коли вся вода у світі, крім тієї, що буде спеціально зібрана, зникне. Потім на зміну їй з'явиться інша вода, і люди зійдуть від неї з розуму.
Лише одна людина зрозуміла сенс цих слів. Він набрав запас води побільше і сховав її в надійному місці. Потім він став чекати, коли вода зміниться. У передбачений день усі річки вичерпалися, колодязі висохли, і та людина, віддалившись у свій притулок, став пити зі своїх запасів. Але ось минув якийсь час, і він побачив, що річки відновили свою течію; і тоді він спустився до інших синів людських і виявив, що вони говорять і думають зовсім не так, як раніше, що з ними сталося те, про що їх застерігали, але вони не пам'ятають цього. Коли ж він спробував з ними заговорити, то зрозумів, що вони приймають його за божевільного, виявляючи йому ворожість або співчуття, але ніяк не розуміння. Спочатку він не торкався нової води, щодня повертаючись до своїх запасів. Однак зрештою він наважився відтепер пити нову воду - тому що поведінка і мислення, що виділяли його серед інших, зробили його життя нестерпно самотнім. Він випив нової води і став таким самим, як усі. И начисто забув про свій запас іншої води. Люди, які його оточували, дивилися на нього як на божевільного, який чудесним чином вилікувався від свого божевілля.

Примітка Ідріс Шаха.
Легенду цю неодноразово пов'язували із Зу-н-Нуном аль-Місрі¹, єгиптянином, який помер у 860 році і вважається її автором. Припускають також, що ця казка пов'язана щонайменше з однією з форм братства вільних каменярів. У всякому разі, Зу-н-Нун - найраніша фігура в історії дервішів ордена Кассирійа², який, як часто вказувалося західними дослідниками, мав разючу схожість із братством масонів. Вважають, що Зу-н-Нун розкрив значення фараонських ієрогліфів. Цей варіант розповіді приписується Саїду Сабіру Алі-шаху, святому з ордену Чіштійа, який помер 1818 року.

1. Зу-н-Нун аль-Місрі, Абу-л-Файд Саубан бен Ібрахім (бл. 796-860) - найбільш відомий представник раннього суфізму у Єгипті. Народився в Ахмімі (Верхній Єгипет) у багатодітній родині нубійця Маула. Його вчителем був Садун з Каїра. Більшу частину життя Зу-н-Нун провів у Каїрі, багато проповідував, мандрував, побував у Мецці, Дамаску, Антіохії. Відомий у Єгипті маликітський богослов-законознавець та історик Абу аль-Хакам засудив Зу-н-Нуна за проповідь суфізму, розглядаючи містичні вчення як «погане нововведення». Як наставник мутазилітського догмату про створення Корану, Зу-н-Нун зазнав гонінням із боку влади. Незадовго до смерті його доставили до резиденції халіфа аль-Мутаваккіла у Самаррі. Халіф був вражений красномовством і благочестям свого бранця, і Зу-н-Нуна звільнили. Деякий час він провів у Багдаді, де спілкувався з місцевими суфіями та придбав багато учнів. Незабаром після повернення до Єгипту він помер і був похований у Гізі, де його могила існує й досі.
Зу-н-Нуну приписують близько півтора десятка творів. До нас дійшли його сентенції, проповіді та віршовані уривки. Вони мають повчальний і теософсько-екстатичний характер, у них вихваляються переваги святих, які обрали аскетичний спосіб життя і суфійські ідеали заради вищої мети - зближення з Богом. Шлях до Нього лежить через гнозис (маріфа), що досягається відходом від мирських справ, самовдосконаленням, придушенням єства тощо. Суфійська традиція вважає Зу-н-Нуна аль-Місрі засновником вчення про "стоянки і станах" (макамат ва ахвал) містичного Шляху. Він невпинно підкреслював трансцендентність Божества, відкидав антропоморфічні уявлення про нього. В поетичних рядках Зу-н-Нуна оспівана любов до Бога, описані страждання, на які приречений які приречений "закоханий"-містик.
У творах пізніх суфіїв, особливо ас-Сухраварді, Зу-н-Нун аль-Місрі зображується як носій "вічної мудрості", що прийшла до нього від греків-піфагорійців.
Ідеї Зу-н-Нуна були підхоплені й розвинені наступними поколіннями суфіїв. У суфійських біографічних зводах (аль-Худжвірі, Джамі, Аттар) особистість Зу-н-Нуна аль-Місрі, аскета, чудотворця й алхіміка, постає часом у легендарному вигляді.

2. Кассирійа бере свою назву від імені Абу Салаха Хамдуна Кассарі (помер у 893 р.). Ця течія мала дуже багато послідовників, а сам Хамдун Кассарі був одним із вірних суфіїв свого часу. Він вважається також засновником відомої суфійської течії маламатійа (див. комм. 18. Комар Намус і слон).

Ідріс Шах. Історії дервішів. Переклад на російську мову В. Максимова