Один молодий чоловік зібрався одружитися, а тестем його мав стати якийсь священнослужитель, який дошкуляв всіх своїм благочестям і буквалізмом.
Юнак прийшов до свого суфійського наставника і запитав, як можна направити старого на Шлях Розуміння.
"Він буде спрямований" - сказав мудрець.
"Але яким чином?" - запитав юнак.
"Запитання було поставлено, відповідь розвинеться, подальші запитання недозволені" - відповів суфій.
"У такому разі, як мені поводитися з тестем, якщо це, звісно, законне питання?" - запитав наречений.
"Просто терпи" - сказав суфій.
Після весільної церемонії наречений з нареченою увійшли до свого нового будинку, а за ними слідував батько нареченої, несучи на спині величезний, шкіряний футляр. На кришці були видавлені слова: "Священне писання".
Молодята засунули футляр на полицю, де він незмінно відтоді й перебував.
Минуло кілька місяців і справи молодого чоловіка пішли з рук геть погано: він втратив роботу, його заощадження незабаром вичерпалися, і він подумував звернутися по допомогу до свого багатого тестя, сподіваючись взяти в нього в борг грошей на відкриття власної справи і виплату зростаючих боргів.
"Звернися до тестя, чого б це не коштувало", - порадив суфій.
І ось, юнак відправив тестеві листа, описавши йому своє становище, і незабаром учений тесть прибув до них у супроводі місцевого судді та ще двох учених філософів.
Коли всі розташувалися у вітальні, старий заговорив тремтячим голосом:
"У цьому тяжкому становищі ти опинився через ваше кричуще нехтування Шаріатом, Священним Законом". Промовивши це, він вказав на футляр і велів зняти його з полиці та відкрити. "Але з чого ви взяли, що ми нехтуємо Священним Законом?" - запротестував молодий чоловік. "Тому що ви не читаєте Святе Письмо", - проголосив священнослужитель. І, зрозуміло, коли футляр відкрили, він виявився сповнений золотих монет.
Тоді молодий чоловік заперечив: "Хіба не сказано, що знання краще за читання?". І повідав присутнім, що знає Коран напам'ять.
Тут заговорив суддя: "Мене запросили винести рішення щодо благочестя цих молодих людей. Що стосується вашого зятя, я, зрозуміло, не знаходжу за ним жодної провини".
"Так, це так, - сказав старий, - ви маєте рацію, і я щиро розкаю перед цією молодою людиною, який зі скромності ніколи не випинав свою ерудицію, тим самим, показавши, що він вченіший за мене, як у поведінці, так: і в знаннях. Я визнаю, що програв і відтепер не пошкодую сил, щоб вивчити Коран напам'ять".
Обидва присутніх при цьому вчених стали навперебій вигукувати: "Яке чудове його смирення, який чудовий його намір удосконалити свою ерудицію!"
"Але хіба не було сказано, - знову заговорив суддя, - що смиренність, проявлена на людях, перестає бути смиренням, і стає елементом драми".
"Однак що може бути краще, ніж наслідувати приклад того, хто не просто читає Коран, але взяв на себе працю вивчити його напам'ять?" - наполягав священнослужитель.
"Оскільки публічна драма руйнівно діє на тих, хто має намір досягти чогось реального, то відповідь ви отримаєте віч-на-віч", - сказав суддя.
І те, що суддя повідав схоласту, спонукало старого вигукнути:
"Ось те, що допоможе мені піти від книжкової мудрості. Відтепер я буду слідувати вченню суфіїв - людей практики і буття".
Так, священнослужитель став суфієм, який своїм життям висвітлював, і все ще висвітлює думки і справи Людей Шляху.
Суддя ж тоді, віч-на-віч, сказав йому ось що:
"Ви і ваші інтелектуальні друзі читаєте Коран. Молодий чоловік знає Коран напам'ять. Але ваша дочка, його дружина, думає і живе згідно з Кораном, хоча не вміє ні читати, ні писати, ні диспутувати, ні декламувати напам'ять".

Коментарі:
"Прониклива історія", яку мають знати суфії багатьох орденів. Деякі аспекти особливих дервішеських історій розглядаються в моїй статті "Навчальна історія" — The Teaching Story (у філософському журналі "Пойнт" — Point, winter 1968-9).

Ідріс Шах. "Спостереження за покровом". Переклад з англійської на російську М.Д. Степанова